Як ми боролись - бачила Земля.
Як ми повстали - чула вся планета.
Шукали правду, думали: "чия?"
А ворог наставляв свої тенета.

Та клята "поміч" жалості не йме.
Колись завзято братом називали...
Минулося... Омана там живе
У тих серцях, з якими родичались.

Ми плачемо, а віри нам нема,
Ридаємо, благаємо спинити
Оту війну, яка прийшла сама.
Хай буде мир у нас і скрізь по світу.

Хай буде мир! Щоб в батьківських серцях
Тривога не лила свою отруту.
Нехай діждеться зло свого кінця.
Дай, Боже, мир і спокій повернути!

Автор: Катерина Лук'яненко
19.08.2014



"Дзвін" літературно-мистецький журнал